Одна, але не самотня: як життя соло стало трендом у соцмережах

П'ятничний вечір. Молода жінка, втомлена після робочого дня, повертається до своєї квартири. Вона заходить на бездоганно чисту кухню, розкладає продукти з пакета, дістає заморожену піцу й ставить її у духовку.

Далі настає її вечірній ритуал, у своїй буденності майже медитативний: вона запалює свічку, на мить задивляється на засніжений краєвид за вікном, накладає на тарілку готовий салат до піци й влаштовується на дивані вечеряти перед телевізором.

Підпис до відео говорить:

"Уявіть: ви самотня дівчина без дітей, без друзів, живете одна, і саме так минає ваш п'ятничний вечір".

У центрі цього відео, яке набрало сім мільйонів переглядів у TikTok, опинилася Лана Іса, менеджерка з продажу програмного забезпечення з Торонто, якій трохи за двадцять.

Окрім своїх вечірніх ритуалів турботи про себе, вона показує майже 400 тисячам підписників у TikTok та Instagram нічні поїздки по фастфуд, читання книжок на скелі біля озера і навіть історію про те, як серед ночі не змогла потрапити до власної квартири.

Іса належить до невеликої, але дедалі помітнішої спільноти в інтернеті, де автори контенту, переважно жінки, діляться повсякденним життям на самоті й свідомо привертають увагу до способу життя, у якому головне місце посідають спокій та усамітнення. Це повна протилежність надмірності, яка часто панує в соціальних мережах.

Одна, але не самотня

Після зміни кількох шкіл, ізоляції під час пандемії Covid у студентські роки та переїзду через усю країну після першого болісного розриву стосунків Іса опинилася в ситуації, коли їй довелося звикати до життя на самоті без близьких друзів.

"Люди нечасто говорять про те, що не мають друзів... Думаю, багато хто й досі вважає це чимось незручним або навіть певною мірою табуйованим", — каже вона.

Коли Іса почала розповідати в соціальних мережах про своє життя без друзів, її історія знайшла відгук у багатьох людей. За вісім місяців кількість її підписників у TikTok зросла приблизно з 2 тисяч до понад 175 тисяч.

"Мене вразило, скільки людей живуть так само, як і я... І вперше за довгий час я відчула, що можу знайти з кимось спільну мову".

І справді, багато хто впізнав себе в її історії. У коментарях люди почали ділитися схожим досвідом життя на самоті або без друзів і знаходили розраду в тому, що їх помічають і розуміють.

Як і з більшістю трендів в інтернеті, цікавість швидко змінилася критикою. Ісу та інших подібних авторок контенту назвали "інфлюенсерками самотності", а дехто почав подавати їх як представниць нової групи жінок, які не мають дітей, почуваються самотніми й переживають життєву кризу.

Інші вважали, що вони прикрашають життя в ізоляції та пропагують комфортне примирення з самотністю, відмовляючись від соціальних контактів.

Втім, їхні відео показують спосіб життя, який багатьом може виявитися ближчим і зрозумілішим, ніж вони готові визнати. Ці жінки влаштовують собі побачення наодинці, вирушають у спонтанні автомобільні мандрівки й навіть долають незручність, коли приходять на вечірки без компанії.

Дестигматизація самотності

Для Девон Норінг, контент-креаторки з Фінікса (штат Аризона), яка працює на повну ставку та називає себе інтроверткою, було "дуже прикро" спостерігати, як її самостійні вихідні з кулінарією та відпочинком удома разом із собакою зводять до чергового прояву жіночої самотності.

"Це прямо суперечить задуму наших відео, — каже вона. — Мене дратує це стійке уявлення, ніби бути наодинці обов'язково означає почуватися самотньою".

Хоча Норінг має близьке коло друзів, у дитинстві та юності вона постійно соромилася того, що була тихою дівчиною із соціальною тривожністю.

Лише після того, як вона відверто розповіла про свої переживання в інтернеті, навколо неї сформувалася спільнота таких самих інтровертів, які впізнали себе в її досвіді.

"Саме коли я залишаюся наодинці, то почуваюся найвільнішою і найбільше схожою на справжню себе, — говорить вона. — Так я відновлюю сили. Я дуже пишаюся тим, що можу бути незалежною і робити багато речей самостійно. Вважаю, що це варто сприймати як привід для гордості, а не як проблему".

Деякі дослідники у сфері громадського здоров'я працюють над тим, щоб зняти стигму із самотності, розрізняючи хронічну самотність, нав'язану життєвими обставинами, і ситуації, коли людина сама обирає жити та проводити час наодинці.

"Кожна людина час від часу почувається самотньою, але не всі готові це визнати, — каже професорка Мелоді Дінг, епідеміологиня Сіднейського університету, яка досліджує соціальні зв'язки та самотність. — Через це виникає хибне уявлення, ніби потрібно постійно бути щасливим, товариським і соціально активним".

Втім, вона застерігає: хоча інфлюенсери можуть показувати життя на самоті як щось "надзвичайно привабливе", люди все ж потребують соціальних зв'язків. Тривале перебування в стані глибокої ізоляції може негативно позначатися як на психічному, так і на фізичному здоров'ї.

"Ми є соціальним видом, — пояснює Дінг. — Ми краще почуваємося і легше даємо собі раду з життям, коли поруч є інші люди".

Вона визнає, що потреба в спілкуванні змінюється залежно від етапу життя. Водночас Дінг сподівається, що люди, які втратили важливі стосунки, з часом перестануть визначати себе через брак друзів і зможуть побудувати нові соціальні зв'язки.

"Важливо, щоб у нашому житті були люди, і важливо, щоб ці стосунки були здоровими, позитивними та збагачували наше життя", — додає Дінг.

"Ми хочемо знайти людей, з якими ми близькі"

Навіть у ті моменти, коли вони все ж відчувають самотність, ці жінки кажуть, що самотність не визначає їхнього життя і вони не прагнуть назавжди залишатися без друзів.

"Ми ніколи не називаємо себе самотніми людьми, — каже С.Дж. Гоадлі, яка працює прибиральницею у Великій Британії й почала розповідати про своє життя наодинці після того, як натрапила на відео Іси. — Мені здається, що відсутність друзів іноді більше турбує людей навколо мене, ніж мене саму".

Після того, як Гоадлі розірвала семирічні аб'юзивні стосунки, вона переїхала до нового району, де нікого не знала, і мусила фактично будувати своє життя заново.

Попри початкове потрясіння, згодом вона навчилася цінувати й приймати свою незалежність та почала комфортно почуватися у власному товаристві.

У світі соціальних мереж, де стрічки нескінченно заповнюють картинки "ідеального життя" та постійне відчуття FOMO (страху щось пропустити), популярність блогерів, які показують життя наодинці, може стати важливим досвідом для людей, які впізнають себе в такому способі життя.

Так вважає докторка Енн Олдерф-Гірш із Коннектикутського університету, яка досліджує, як люди створюють спільноти в онлайн-просторі.

"Уже давно зростає невдоволення ідеєю, що в соцмережах ми бачимо лише чиєсь ідеальне життя, своєрідну добірку найкращих моментів", — каже вона.

На думку Олдерф-Гірш, контент про усамітнення задовольняє певну соціальну потребу як самих авторів, так і їхньої аудиторії. Він створює своєрідну рівновагу на тлі культури інфлюенсерів із її надмірно гламурним стилем життя.

"Зараз ми дедалі більше звертаємо увагу на блогерів, які здаються справжніми й показують своє реальне життя, — говорить вона. — Ми просто хочемо знаходити людей, з якими можемо себе асоціювати".

Гоадлі бачила, як кількість її підписників іноді збільшувалася на десятки тисяч за день, а відео Норінг зібрали мільйони переглядів на різних платформах.

Саме ці онлайн-зв'язки допомогли Гоадлі з оптимізмом дивитися в майбутнє й мріяти про те, що одного дня вона знайде "невелику компанію подруг".

Норінг сподівається організувати зустріч зі своєю віртуальною спільнотою в реальному житті, а Іса каже, що підтримка аудиторії дала їй необхідний поштовх, щоб знову замислитися над новими дружніми стосунками.

"Мені здається, весь цей контент говорить про одне: знайдіть власний шлях, — каже Гоадлі. — Не обов'язково підганяти себе під єдиний шаблон, який нам постійно нав'язують соціальні мережі".