"Залежність від шопінгу зруйнувала моє життя. Причину я зрозуміла лише через 20 років"

Коли кар'єра дитячої письменниці Саллі Гарднер лише починала стрімко розвиватися, друзі припускали, що її марнотратство було побічним ефектом новонабутого успіху. Розкішні покупки включали ванну за 4 000 доларів, принти англійського попарт-художника Пітера Блейка та поїздки до паризьких бутиків.

Саллі було трохи за 40, коли вийшла її дебютна книжка, після чого вона продала 2,5 мільйона примірників і здобула престижні літературні нагороди, зокрема медаль Карнегі.

"Раптом я опиняюся в зовсім іншій ситуації - розповідає Саллі, - і вперше в житті справді добре заробляю".

Вона каже, що відчувала "сором" через суми грошей, які витрачала, але підсіла на дофаміновий "кайф".

Компульсивна поведінка

Саллі брехала друзям про свої покупки і заперечувала, що носить новий одяг.

"Я не мала жодного уявлення, що зі мною сталося. Це було ніби: "Хто ти? Що ти робиш?""

Невдовзі вона накопичила значні борги і була змушена продати свій таунхаус на півночі Лондона та переїхати в меншу квартиру. Навіть тоді те, що вона називає "барабанним дробом" своєї компульсивної поведінки, не припинилося - вона не змогла встояти перед тим, щоб витратити десятки тисяч доларів на дизайнера інтер'єрів для оформлення нового дому.

На цьому етапі одна з її подруг ходила від крамниці до крамниці в місті, де жила Саллі, благаючи персонал нічого їй не продавати.

У Саллі розвинулася залежність від шопінгу, пояснення якій вона не могла знайти, і вона думала, що "сходить з розуму".

Водночас із тим, як злітала її літературна кар'єра, лікар Саллі почав призначати їй препарати-агоністи дофаміну від синдрому неспокійних ніг (RLS) - стану, від якого вона страждала роками. Це спричиняло нестерпне бажання рухатися, яке зазвичай розвивалося майже щовечора.

"Це було постійно: я не можу сісти, не можу дивитися телевізор, не можу піти на вечерю, - каже Саллі. - Я мусила весь час стояти".

Нещодавно розлучена і з малими дітьми, вона також почала страждати від хронічного безсоння - саме тоді, коли переживала менопаузу. Саллі каже, що перепробувала всі можливі методи лікування, але нічого не допомагало. Вона лягала в ліжко й не спала всю ніч.

Тому, коли лікар призначив препарат, який одразу зняв симптоми без будь-якої згадки про психіатричні побічні ефекти, вона була в ейфорії.

Лише тепер - 20 років потому і з втратами понад 680 000 доларів - Саллі усвідомила, що її компульсивна поведінка була наслідком приймання цих ліків.

Руйнівні побічні ефекти

Історія Саллі - одна з сотень, які BBC почула за останні півтора року, і які описують руйнівні побічні ефекти препаратів-агоністів дофаміну.

Ця група ліків працює шляхом посилення активності дофаміну і широко призначається при різних захворюваннях, зокрема RLS, хворобі Паркінсона, пухлинах гіпофіза та деяких психічних розладах.

Сотні пацієнтів або їхніх рідних розповіли BBC, що не пов'язували імпульсивну поведінку з цими препаратами, доки не стало надто пізно. Були історії про величезні борги, зруйновані стосунки, кримінальні правопорушення і навіть самогубства.

Багато людей, у яких розвинулася залежність від шопінгу, втратили десятки або сотні тисяч фунтів - і все під час життя з виснажливими захворюваннями. Одна пара залишилася без даху над головою.

Люди описували, на перший погляд, ірраціональні витрати - заповнювали кімнати речами, які їм були непотрібні і яких вони навіть не хотіли. Багато жінок казали, що не можуть зупинитися в покупках, але вважають, що до їхньої поведінки не ставилися серйозно через їхню стать.

Саллі каже, що купила одну й ту саму пару взуття п'ять разів і десять окремих лежаків для свого йоркширського тер'єра.

"Ти купуєш одну річ - отримуєш від цього дофаміновий "кайф" і хочеш знову й знову переживати це відчуття", - пояснює вона.

Більшість історій, почутих BBC, стосувалися компульсивних сексуальних потягів, які іноді призводили до того, що жінки починали шукати випадкових сексуальних контактів, а чоловіки - розвивали залежність від порнографії.

Хоча в Саллі не з'явилося жодної гіперсексуальної поведінки, вона відійшла від написання дитячих книжок і опублікувала еротичний роман для дорослих під псевдонімом. Оглядаючись назад, вона тепер сумнівається, чи написала б цю книжку взагалі, якби не приймала ці препарати.

Саллі звернулася до BBC після того, як одна з її дочок надіслала їй посилання на подкаст-серію BBC Impulsive, випущену в лютому 2026 року, і сказала їй: "Ми думаємо, що це про тебе".

Слухаючи серію, Саллі одразу усвідомила: причиною її поведінки були ліки, і запитала себе: "Як я могла не пов'язати це все між собою?"

У розмові в подкасті Емми Барнетт Ready to Talk Саллі розповіла, що віднайдення пояснення своїй поведінці їй принесло полегшення, але вона злиться через те, що її життя неначе в неї відібрали.

Вона каже, що житиме з наслідками цих витрат до кінця свого життя.

Окрім того, що лікар, який призначив їй препарати від RLS, не попередив про побічні ефекти, Саллі також ніколи не перебувала під наглядом щодо розвитку цих ефектів. Лише один раз лікар поставив під сумнів її поведінку, коли вона прийшла на прийом з купою пакетів із покупками.

Лікарі зобов'язані обговорювати ризик імпульсивної поведінки під час планових оглядів пацієнтів із хворобою Паркінсона - серед яких непропорційно багато чоловіків - відповідно до настанов Національного інституту охорони здоров'я та якості медичної допомоги (NICE).

Але для пацієнтів із RLS, більшість із яких - жінки, таких настанов не існує.

"Це ще один медичний скандал, де жінок відсовують убік", - каже Саллі.

Нині також відомо, що препарати-агоністи дофаміну з часом погіршують симптоми RLS. Деякі пацієнти з RLS описують цикл, у якому ліки спочатку починають діяти, а згодом посилюють основне захворювання. Лікарі іноді вирішують проблему шляхом збільшення доз, що спричиняє ще більш імпульсивну поведінку.

Друзі та рідні пацієнтів рідше розпізнають компульсивний шопінг, за словами Валері Вун, професорки нейропсихіатрії Кембриджського університету. Вона каже, що це побічний ефект, який загалом трапляється так само часто, як і компульсивний азарт чи сексуальні потяги, але ці форми поведінки зазвичай виявляють раніше.

"Коли ви купуєте онлайн, ви не отримуєте швидкий зворотний звʼязок, - каже Вун. - Ви можете просто замовити багато речей і не надто усвідомлювати, що робите".

"З цим не пов'язані така ж стигматизація чи негативна соціальна реакція, тому, ймовірно, це може тривати значно довше і набагато прихованіше, ніж деякі інші види поведінки", - додає вона.

У результаті, каже професорка Вун, друзі або родичі можуть сприймати зміну поведінки як щедрість або марнотратство - а не як щось патологічне, - і тому це триває.

У відповідь на розслідування BBC регулятор безпеки лікарських засобів Великої Британії - Medicines and Healthcare products Regulatory Agency (MHRA) - нині переглядає попередження про побічні ефекти імпульсивної поведінки від препаратів-агоністів дофаміну.

MHRA заявляє, що жодні ліки не є повністю безпечними, і що ці препарати покращили життя багатьох пацієнтів. Виробники також кажуть, що попередження чітко зазначені, ліки проходили масштабні випробування і надалі схвалюються регуляторами в усьому світі.

Рекомендації NHS однозначні: якщо ви приймаєте препарати-агоністи дофаміну і маєте будь-які занепокоєння, вам слід поговорити зі своїм лікарем.

Відтоді, як на початку цього року вона прослухала подкаст, Саллі зменшила дозування, щоб контролювати свою компульсивну поведінку. Однак вона й далі приймає ці ліки, бо це єдине лікування, яке для неї працює.

"Це присутнє весь час, і я борюся з цим щодня. З кожною покупкою мені доводиться думати: "Це компульсивно? Я роблю це знову?"" - каже Саллі.