В Україні зросла кількість передчасно народжених дітей. Як вони виживають під бомбами
На другому місяці війни в Україні лікарі помічають різке зростання кількості передчасних пологів у деяких регіонах.
У пологових будинках і Харкова, і Львова ВВС розповіли, що за останні кілька тижнів кількість передчасних пологів подвоїлася або потроїлася через стрес і медичні проблеми, пов'язані з війною.
Поліна народилася в Харківській обласній перинатальній клініці з вагою всього 630 г. Середня вага доношеної дівчинки - у п'ять разів більша.
Вікторія, вагою 800 г, народилася у львівській перинатальній лікарні на початку березня разом із сестрою-близнючкою Веронікою після того, як її мати втекла з Києва. Вона щойно набрала свій перший кілограм.
Ці дві маленькі дівчинки, - одна біженка, а інша бореться за життя в місті, яке бомбардують російські війська - демонструють жорстокі реалії війни, з якими тут стикаються матері та лікарі.
Медична директорка Ірина Кондратова, яка відповідає за догляд за Поліною, розповіла мені, що передчасні пологи в її харківській клініці підскочили втричі і зараз становлять 50% усіх пологів.
"Інфекції, відсутність медичної допомоги, погане харчування: війна створює ризик передчасних пологів, - каже докторка Кондратова. - У нас уже був високий рівень передчасної народжуваності, тому що у нас було багато пацієнтів з Донецька та Луганська".
"У зонах конфлікту жінки проводять багато часу в переповнених підвалах, де активні інфекції. І жінкам також важче отримати медичну допомогу, коли вони її потребують", - додає вона.
Хоча відсоток передчасних пологів у її клініці зріс, Ірина каже, що загальна кількість її пацієнток скоротилася, оскільки жінки тікають від бойових дій у Харкові.
У Львові ж, подалі від лінії фронту, навпаки, спостерігають наплив пацієнток.
Мати Вікторії Ірина Зелена втекла до Львова з Києва перед пологами.
"Ми поїхали через масові обстріли, - каже вона. - Ми весь цей час сиділи у сховищі".
Вона вважає, що саме стрес перших днів у сховищі посприяв тому, що Вікторія - та її сестра-близнючка Вероніка - народились на понад сім тижнів раніше.
Далі по коридору, в пологовому відділенні, Ольга Богадиза на шостому місяці вагітності також чекає двійню. Вона теж втекла з Києва, відчайдушно прагнучи знайти безпечне місце для своїх дітей, подалі від обстрілів і комендантської години.
До Львова, каже, їхали три дні, і весь цей час від страху не могла ні їсти, ні пити.
"Чи чули ви вислів "тваринний страх"? - питає вона мене. - Це не як страх болю чи пологів - це страх, від якого болить шкіра. Ти так боїшся, що не можеш ні їсти, ні думати. Коли я приїхала до Львова, лікар сказав, що я схудла на 3,5 кг, і що життя моїх дітей було в небезпеці, оскільки їх розвиток зупинився".
Її близнюки знову почали рости. Її п'ятирічний син під час кожного візиту запитує, коли народяться його брати.
У Харкові, за словами докторки Кондратової, працівники прийняли рішення залишитися в палаті інтенсивної терапії з найменшими немовлятами, навіть після повітряної тривоги.
"Дитину 600 г не можна брати в підвал, - каже вона. - Це була б подорож в один бік. Тож ми залишимося з дітьми і разом з ними переживемо бомбардування".
"Коли діти передчасно народжені, вони потребують різного роду медичної допомоги, і все частіше цю допомогу доводиться надавати у сховищах, де не мають гігієни, обладнання та постійні бомбардування, - каже речник ЮНІСЕФ Джеймс Елдер. - Напади на лікарні, невибіркові обстріли, недопущення гуманітарної допомоги дітям - це явні порушення міжнародного гуманітарного права".
Для матері Вікторії Ірини сирени повітряної тривоги становлять непросту дилему.
Сестра Вікторії Вероніка вже вийшла з реанімації і перебуває з мамою в загальній палаті. Коли лунає сирена, Ірина відносить її до бомбосховища, але змушена залишити Вікторію в інкубаторі, оскільки вона занадто уразлива, щоб переміщатися.
"Емоційно це справді важко, - каже Ірина. - Це як розірвати своє серце на дві частини. Одна дитина йде зі мною, інша залишається у лікарів. Я весь час думаю: "Чи все добре? Як вона почувається?" Але в цій ситуації ми просто повинні бути сильними".
У лікарні Львова - міста, яке донедавна вважали безпечним притулком від війни, - вже забарикадували деякі вікна, але зараз також будують спеціальний підземний бункер для розміщення найуразливіших пацієнтів в інкубаторах.
Лікарні вже були мішенню під час цієї війни, і персонал тут стурбований.
У цій війні, до якої прикута увага всього світу, такі немовлята, як Вікторія та Поліна, ведуть власну боротьбу за виживання.
Ірина гладить руку доньки в інкубаторі.
"Вона українка, - каже Ірина, - і вона переможе".
