"Я ніби боролася з внутрішнім монстром, який хотів з'їсти все навколо"

"Я була зламана, стояла на колінах і хотіла забрати своє життя".

Сара* сидить у колі людей, нервово охопивши себе руками. П'ятдесят інших учасників мовчки спостерігають за нею у великій білій кімнаті. Хоча групові збори відбуваються на жвавій лондонській вулиці, цього вихідного ранку там тихо. Усі уважно слухають, як Сара розповідає про той період у своєму житті, коли вона почувалася найбільш вразливою.

"Супермаркети - мій найстрашніший кошмар, - говорить вона. - Коли я перебувала в оточенні продуктів, які могли змусити мене переїдати, мені хотілося плакати".

Сара бере участь у зустрічі Анонімних Ненажер (АН). Ці зустрічі розроблені для того, щоб допомогти людям, які лікуються від патологічного переїдання, та інших харчових розладів на кшталт булімії. Люди, які від цього страждають, відчувають потребу їсти, навіть коли вони не голодні, і не можуть зупинитися, навіть коли наїлися. Така поведінка зазвичай пов'язана з потенційно небезпечним для життя розладом - компульсивним переїданням (Binge Eating Disorder, BED) - другим найбільш поширеним харчовим розладом у Великій Британії.

Вам може здаватися, що ви знаєте, що таке переїдати. Ви, напевно, жартували, що маєте "залежність" від шоколаду, що ви не можете сказати "ні" печиву в офісі (навіть коли цілком ситі) або що після останнього розриву стосунків вас врятувало лише відро морозива. Але для людей, які зібралися у цій групі підтримки, жага до переїдання означає щось набагато серйозніше.

За даними британського Національного центру розладів харчування, один з двох людей, які звертаються за допомогою щодо втрати ваги, страждають від компульсивного переїдання - це приблизно 12 мільйонів людей у ​​Великій Британії.

Про переїдання все частіше говорять у ЗМІ. Популярною лишається думка про те, що шляхом вирішення проблеми є сила волі, в той час як уряд та офіційні органи у боротьбі з переїданням радять зосередити увагу на розмірах порцій та кількості спожитого цукру. Наразі для лікування BED Британська служба охорони здоров'я NHS пропонує когнітивну поведінкову терапію та керовані сеанси самодопомоги.

Але для тих, для кого переїдання стає необхідністю, існує також альтернативне рішення.

На зборах Анонімних Ненажер ви ніде не побачите ваги. Натомість учасники виконують 12-ступеневу програму, подібну до тієї, яку використовують Анонімні Алкоголіки (АА). Етапи варіюються від визнання власного безсилля поряд із їжею до вибачення перед тими, кого ви могли образити через свої харчові розлади. Кожного з учасників підтримує так званий спонсор, який сам пройшов лікування, а також вони відвідують зустрічі - на кшталт тієї, на якій присутня Сара.

В той час як NHS рекомендує зустрічі АА як складову частину процесу лікування алкоголізму, лікарі у Британії офіційно не пропонують пацієнтам, які борються з харчовими розладами, відвідувати збори АН. Такі групи започаткували у Лос-Анджелесі в 1960 році, і, за даними їхнього веб-сайту, наразі існує 6 500 груп у більш ніж 75 країнах, із загальною кількістю учасників близько 54 тисячі людей.

Виявити "ненажеру" може бути непросто. Перш за все, вони не обов'язково мають надлишкову вагу - деякі з них навіть можуть важити менше норми. Від компульсивного переїдання може страждати будь-хто, у будь-якому віці - на зустріч приходять як 20-літні, так і 70-літні. Вони мають різне етнічне походження, різні акценти та різний одяг - від спортивних костюмів до ділових. Попри гостроту емоцій, якими діляться учасники, атмосфера зустрічі заспокоює, чоловіки і жінки посміхаються і підтримують одне одного.

"Я ніби паралізована", - говорить одна жінка, яка збирається на двотижневий відпочинок з родиною. Вона боїться, що це може змусити її втратити контроль і з'їсти зайвого. Жінка, якій уже за 60, пояснює, що вона була "тверезою" - утримувалася від патологічного переїдання - з 1980-х років.

"Залежність зі мною скрізь, де б я не була, - пояснює вона. - Я буду виконувати кроки (програми. - Ред.) до кінця свого життя".

Під час групової дискусії деякі з учасників називають себе "залежними від їжі". Серед них - і Ханна*, 24-річна театральна декораторка. Перед тим, як прийти на зустріч АН, вона перепробувала все - від сеансів психотерапії до традиційної китайської медицини. У підлітковому віці вона боролася з анорексією, від якої, за її словами, страждала разом із компульсивним розладом.

"Здавалося, ніби я маю боротися з внутрішнім монстром, який хоче з'їсти все навколо", - каже вона.

Одні з найгірших випадків переїдання були в неї в університетському гуртожитку, де Ханна ділила кухню з п'ятьма іншими сусідами. Коли нікого не було поряд, вона могла нишпорити у їхніх речах у пошуках їжі.

"Секретність додавала мені адреналіну, - говорить вона. - Я могла залазити у шафки інших людей і брати трохи цього й трохи того. Я була на межі".

Ханна їла усе, що потрапляло їй до рук. "Я могла їсти навіть заморожені овочі прямо з морозилки або ж листки салату з кетчупом", - згадує вона.

Після чергового переїдання Ханна починала інтенсивно тренуватись і контролювати прийоми їжі - але неминуче знову опинялась у ситуації, коли починала переїдати. Вплив, який чинив на її психічне здоров'я такий постійний цикл невпорядкованого харчування, доводив її до відчаю. Вона почала шукати допомоги в інтернеті і побачила в коментарях під одним блогом згадку про Анонімних Ненажер.

Спочатку Ханна була не впевнена, що 12 кроків їй допоможуть. Але, як в AA, кожен член АН отримує так званого спонсора, який має досвід участі в програмі. Ханна зі своїм спонсором разом працювали над кроками програми - але шлях був непростим. Восьмий крок - на якому учасники мають загладити свою провину перед тими, кого вони могли образити - виявився особливо складним.

Коли вона вперше подумала про те, щоб перепросити у сусідів, ця ідея її відлякувала, адже вона переймалась щодо того, що вони про неї подумають. Але вона не відступилась.

"Я вибачилась (перед сусідами. - Ред.) за те, що брала їхню їжу - перед деякими особисто, перед іншими - через Skype, адже вони тепер живуть в інших країнах, - каже вона. - Усі вони були дуже милі". Хоча деяким це видалось трохи дивним, визнає Ханна.

Важливим для неї був не результат, а позбавлення від "емоційного багажу", що дало б їй свободу залишити позаду свої проблеми з їжею.

Таким чином вона змінювала свої харчові звички, навіть не усвідомлюючи цього. "Я була настільки зосереджена на (виконанні кроків. - Ред.), що озирнулась назад і зрозуміла: боже мій, я їла тричі на день протягом декількох місяців і навіть не думала про це".

Наступною до групи звертається 26-річна Зої, що працює у фінансовій галузі. Вона спокійно зізнається, що колись була "невпевненою і одержимою їжею", і не думала, що колись подолає компульсивне переїдання.

"Я почувалася так, ніби для того, щоб вилікуватись, мені треба сісти до в'язниці", - каже вона.

Компульсивне переїдання заважало її навчанню, віддалило її від друзів і знизило її самооцінку до мінімуму.

В університеті вона дійшла до того, що не бачила в себе майбутнього.

"Я точно не мала суїцидальних думок, але я не могла уявити, що закінчу університет, - каже вона. - Я просто не могла уявити, яким буде моє життя, тому що все, про що я могла думати - як не зірватися і не переїдати. Цим обмежувалося моє існування".

Чотири роки тому вона вирішила розібратися зі своїми проблемами з їжею і лягла до приватної реабілітаційної клініки.

Саме тут вона вперше дізналась про Анонімних Ненажер. Після декількох зривів і розриву відносин вона зосередила усі свої зусилля на виконанні програми.

"Сьогодні я їм все, - каже Зої. - Якщо я відчуваю, що хочу у неділю з'їсти рибу з картоплею, то їм. Чесно кажучи, я не згадую про переїдання вже три роки".

37-річний Джордж* сидить навпроти Зої, і його легко помітити - він один з небагатьох чоловіків у кімнаті. Це, мабуть, не дивує. Хоча дослідження показують, що серед людей з харчовими розладами 25% становлять чоловіки, проблеми на кшталт анорексії та компульсивного переїдання у багатьох досі асоціюються переважно із жінками, через що чоловікам складніше визнати у себе наявність таких проблем.

"Для мене їжа була у центрі всього - комфорту, винагороди, любові, - говорить він. Після того, як у дитинстві він набрав зайву вагу, у підлітковому віці заради схуднення хлопець записався до басейну.

"Я був 14-річним хлопцем, який міг вам розказати, що у зеленому яблуку калорій більше, ніж у червоному", - каже чоловік.

Він був схиблений на їжі, і після 20-ти років вирішив із цим боротися. Так почався цикл переїдання та булімії.

"Я сідав на дієту - і то втрачав по 30 кг, то набирав їх знову - і так кожні 12-18 місяців", - пригадує Джордж.

За порадою свого хлопця, Джордж нарешті звернувся до лікаря, який направив його до відділення харчових розладів, де йому діагностували булімію та компульсивне переїдання. Однак коли він вперше потрапив до лікарні, то відчув дискомфорт.

"Я увійшов туди товстим 32-річним хлопцем і відчував себе якимось шахраєм, який не має права там знаходитись, - каже він. - Мені було дуже соромно".

Хоча кількість чоловіків, які йдуть на збори АН, менша, ніж жінок, Джордж - який відвідує збори протягом п'яти років - помітив невелике зростання. Якщо раніше з 60 відвідувачів зборів було лише десь двоє чоловіків, то зараз їх уже 8-10.

Джордж, як і Ханна та Зої, називає себе "залежним" від їжі. "Харчова залежність" - суперечлива тема. Дослідження 2014 року свідчить, що немає достатніх доказів для того, щоб називати будь-яку їжу такою, що викликає залежність. Натомість дослідники запропонували термін "залежність від прийому їжі", щоб підкреслити саме поведінковий елемент. Деякі психологи вважають, що термін "залежність" є шкідливим, адже заважає людям брати на себе відповідальність за переїдання і позбавлення від цієї звички.

Дін Джейд, засновниця Національного центру розладів харчової поведінки, відкидає ідею "харчової залежності", але визнає, що люди, які відвідують зустрічі АН, можуть знайти підтримку, оскільки компульсивне переїдання є "проблемою самотності".

Однак, на її думку, психологічна оцінка є необхідною для того, щоб вирішити, чи дійсно у людини є проблема з переїданням - деякі люди, пояснює вона, думають, що переїдають, після однієї шоколадки.

"Як відрізнити людину, яка компульсивно переїдає, від людини, що "заїдає емоції"? - запитує вона. - Такої червоної лінії немає. Потрібно тривалий час відвідувати фахівця, який зможе визначити, чи справді ви переїдаєте, чи вам це лише здається".

Вона пояснює, що у "сліпих дослідженнях", коли людині, яка вважає, що має залежність від цукру, давали його під виглядом чогось іншого - вона реагувала так, ніби його не їла: у неї не збільшувалася жага до цукру і не втрачався контроль. Це свідчить про те, що будь-яка "залежність" від таких речовин має переважно психологічну природу.

Але не всі фахівці з харчових розладів поділяють таку думку. Нікола Шлезінгер, консультантка, що працює з жінками, які мають проблеми із залежністю та розладами харчової поведінки, у 2013 році розказала ВВС, що вчені, які не вірять у харчову залежність, не бачать того, що вона бачить щодня - людей "у сльозах, яким боляче, які ненавидять себе і мають думки про самогубство" через проблеми з їжею.

"Вони можуть казати що завгодно, але, врешті-решт, нам все одно доведеться мати справу з тією ситуацією, яка реально існує", - сказала вона.

Коли зустріч АН добігає кінця, модератор запитує, чи є у членів групи якісь досягнення, які варто відзначити.

"Так", - каже один молодий чоловік, випрямляючись на своєму стільці. Він святкує місяць у програмі.

Коли кімната вибухає оваціями, його обличчя осяває широка усмішка.

*Деякі імена були змінені на прохання учасників

Хочете отримувати найважливіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.